НЕРЕАЛЬНЫЕ - Новий Рiк! / NEREALNYE - New Year! (Official Video) [HD]

Розмір має значення?

Вчених завжди цікавило питання: чи залежить розмір чоловічого статевого органу від раси? Побутує теорія, згідно якої найбільші розміри пенісу мають особи африканського та аравійського походження, європейські та американські чоловіки мають пеніси середніх розмірів, а найменші – в країнах Східної та Південно-Східної Азії. Але є чимало винятків, які ставлять дану теорію під сумнів. Так, дослідженнями канадського сексолога Річарда Едвардса (1998) було встановлено, що всупереч популярному міфові, у довжині ерегованого пеніса чорношкірих чоловіків і європеоїдів статистично значного розходження немає. Однак у латиноамериканців та азіатів (вихідців із Китаю, Японії, Кореї та В'єтнаму) ереговані "друзі" були значно коротші в порівнянні з "прутнями" європеоїдів і темношкірих чоловіків. Отож, уявлення про так звані "азіатський" і "європейський" розміри достатньо помилкові, проте вони досить легко підхоплюються "народними масами", псевдонауковими статтями. Соціологи вважають, що і питанню розмірів презервативів більшість чоловіків надають явно перебільшеного значення, що пояснюється психологічними причинами та різного роду штампами й міфологемами.

Що відбувається в ліжку?

Текст: Олесь Барліг

...Ти просив написати еротичне оповідання про нас. Аби ти міг читаючи його мастурбувати і уявляти нас удвох. Мені трохи лячно. Я намагаюся відмовитися, втекти від цього. У мене в творах ніколи ні з ким не було сексуальних сцен. Мені видається дурним і зайвим описувати фізіологію кохання. Нікого не здивуєш найвіртуознішим зображенням злягань. Всі й так знають, що відбувається в ліжку. Якщо ж хтось хоче попестити себе за подібним чтивом, то в той час, коли кораблі борознять простори Всесвіту м’яти гуся за книжкою – варварський анахронізм. Ти ж говориш, що якщо я письменник, то можу написати будь-що. Це не чесно!..

І ось я старанно готуюся до цього. Найбільша складність в тому, що я ніколи не бачив тебе голяка. Лише голим по пояс й один раз ти переслав мені фото свого довгого обрізаного прутня. Прошу тебе сфотографувати свій зад. Бо списувати тіло коханого зі своєї уяви і фантазії – кощунство. Й вже в обід я маю маленьку світлину 200х217 прекрасної дупи, що визирає з-під спущених синіх спортивних штанів. Сідниці стиснуті (задля сильнішого ефекту?). Навколо їхнього супліддя – рідке рудувато-русяве волоссячко. Від одного тільки погляду на ці розкоші мій молодший товариш починає ворушитися. Як ремарка до фото – тобі незручно було фотографувати себе самому – весь час виходило не те, що хотілося – ти попросив друга засвідчити свій зад у цифрі.
Тепер я маю все для того, щоб розпочати перший рядок. Боже, як же ж це робиться? Чи я читав щось коли-небудь путнє з еротичної прози? Має ж бути якась передісторія? Я от люблю порнофільми з передісторією. Коли є якийсь вибагливий сюжет, фабула… Ось і ми. Як ми могли перестрітися? Після смерті? Я вже писав про це? Уві сні? І це теж було… Гаразд, це тупо моя сексуальна фантазія. Я приходжу додому втомлений після роботи. Вдома нікого немає – всі кудись розбіглися. Я вечерею і сідаю у крісло. Заплющую очі. Запускаю руку в труси. Намацую свій член. Відчуваю, як він набухає у руці. Ніби моя рука – це жіноча матка, а він – зародок, що стрімко перетворюється на рухливий і непосидючий плід восмимісячної витримки.

В темряві я промальовую нас. Я бачу спальню в бежевих тонах. Світильник на тумбочці. Причинені портьєри. На підвіконні тоненькими, трохи присохлими на кінцях щупальцями визирають якісь квіти. Ти наполегливий. Ти хочеш негайно й тобі не обов’язково потрібне ліжко, але мені таки вдається штовхнути тебе на нього. Ти розриваєш на мені одяг – футболку, труси. Ти робиш це необережно й мені трохи боляче. Тобі подобається, коли мені боляче, це збуджує тебе. Чомусь ти вирішив, що я створений для того, аби підкорюватися і страждати від фізичного болю. Яка дурня! Все життя був садистом й ніколи не міг розрахувати в цьому своєї сили. Ти кусаєш мене. Здається зараз відкусиш сосок.

- Блядь, обережніше, а то зараз зуби виб’ю.
Ти не слухаєш і продовжуєш, але робиш це набагато чуйніше. Проте укуси швидко набридають тобі і ти переходиш до засосів. Спершу я не міг збагнути, звідки у тридцятичотирьохрічного дядьки це нестерпне бажання робити величезні засоси. Потім ти пояснив, що хочеш, аби всі бачили кому я належу. Я що – худоба яку треба таврувати? Думав, для таких речей купують золоті прикраси з ініціалами…
Я беру твій розпечений член до рота. Намагаюся захопити якомога більше його довжини. Тебе це затьмарює і ти починаєш заштовхувати свого прутня все глибше. Блін, чувак, ти хочеш, щоб я подавився твоїм майном? Здається до тебе доходить, що варто збавити темп і ти цілком віддаєшся моїм ритмічним рухам головою. Я люблю робити міньєт, хоча, мабуть, виконую це не надто вправно і завжди заздрю віртуозам цієї справи. Мене заворожує відчуття фалосу в роті. Його об’єм, вага, твердість. Ніби мій рот станок і в нього входить деталь яку я маю – мушу опрацювати. Але від недостатнього досвіду в мене швидко втомлюється шия і вийнявши твого прутня я просто вилизую його вуздечку і голівку. Смакую спермоцид перемішаний з моєю слиною. Ти гладиш своїм членом мене по обличчю. Лягаєш згори…
О, який же ж ти голодний. Твої пальці зараз просто розірвуть мене. Тобі треба було стати масажистом, а не піаністом – бо одне дотичне до іншого. Ти хочеш схопити мене за волосся, але тобі не вдається – ніяк не звикнеш до моєї короткої зачіски. Тоді береш мене зашию, ніби прикриваєш долонею синці, що вже визрівають на горлі. Втискаєш мене у ліжко. Гладиш пальцями мій анальний отвір. Твоя давня мрія взяти мене усією п’ятірнею. Варто припиняти цю гру в одноосібного альфа-самця. Мій вихід. Я хапаю тебе за сідниці, трохи розсуваю їх і починаю облизувати твою шию. Ти пручаєшся, бо знаєш до чого я хилю. Але тікати нікуди і я не відступлю. Мій язик спершу виборює собі не більше п’яти сантиметрів на твоїй шиї, але секунда за секундою він освоює все нові території. І ось я вже вилизує тебе від наплічної кістки до мочки вуха. Ти вже не пручаєшся – лишень злегка ричиш виказуючи незадоволення перед тим, що таки доведеться здаватися.

- Ні, - говориш ти.
- Спершу я тебе…
Продовжуючи вилизувати шию я масирую твої соски, тебе це збуджує. Я так хочу скласти руки на твоєму попереку й відчувати як твій член притикається до мого. Відчувати його розпечене тепло. Але мені не варто зупинятися.
- Ми так не домовлялися.
- Все буде як ти хочеш, але потім…
Я завжди входжу в тебе так аби бачити твоє обличчя. Це найцінніша. Найкоштовніша мить – перші кілька секунд, коли мій прутень зслизає в тебе. Твої замружені очі. Брова-шкапівня. Відкриті губи у беззвучному «О». Спершу ти напружений. Ніби все твоє тіло прислухається до мого стриженя, що ворушиться в ньому. Аж ось увесь відкриваєшся моєму бажанню злитися з тобою. Перетворитися на біомасу з м’язів і кінцівок, що судомно здригаються в оргазмічному пульсі. Мене засмучує те, що ти кінчає раніше, та я не виказую цього. Виходжу з тебе і встаю з ліжка. Спираюся долонями об матрац. Розставлю ноги. Чекаю поки ти змастиш мене дитячою олією. Тепер твій час показати хто в домі господар.

Гомоеротична природа Шевченкового "Я"?

Жіноче alter ego Тараса Шевченка

 Текст: Олександр Горобець

Тарас Шевченко - гей? Питання може здатися дещо несподіваним, але цілком закономірним, якщо шанувальники Шевченкової творчості пригадають відомі поезії кінця 1847-початку 1849 року, більшість з яких написана від імені жінки або дівчини.

Ясна річ, за радянських часів не могло бути й мови про неупереджений аналіз цих творів з відповідними висновками. Більшість учених, які писали про пісенну або так звану жіночу лірику поета, намагалися не вдаватися до подробиць сексуальної орієнтації, хоча така проблема неодмінно поставала перед читачами як їхніх праць, так і самих творів Шевченка. Тепер ситуація змінилася. Мається на увазі багато в чому суперечлива, епатажна, а тому і скандально відома праця сучасного американського дослідника Г. Грабовича "Шевченко, якого не знаємо", де в одній із приміток сказано буквально таке: "...3 погляду психоаналітичної теорії... ототожнення з жінкою часто вказує на гомосексуальну орієнтацію". Але нижче автор одразу ж застерігає: "Йдеться про психологічну орієнтацію, а не стиль життя". Що ж, уточнення справді суттєве, інакше Г. Грабовичу ніхто не гарантував би безпеку в академічних інституціях. Таке можна безперешкодно писати тільки в Гарварді. Однак дослідника це не спиняє - він обіцяє у наступній монографії детально розглянути проблему гомосексуальності Шевченка. Так що справжні баталії ще попереду. Власне, нас цікавить сексуальна природа Шевченкового "я". Зі згаданих текстів постає доволі оригінальна психологічна іпостась поета: це дівчина, яка жалкує за передчасно зів'ялою без любові красою. Для неї життя без тілесного спілкування та плотських утіх - неповноцінне. Натомість її моральність та пильнування дівочої цноти за молодих літ сприймається нею ж таки як фатальна помилка. Одне слово, ці вірші - плач по мужчині:

Як дівчата цілуються,

Як їх обнімають,

І що тойді їм діється,

Я й досі не знаю.

І не знатиму. Ой, мамо,

Страшно дівувати,

Увесь вік свій дівувати,

Ні з ким не кохатись.

Такі зізнання поета неможливо залишити без уваги. Однак цим текстам суперечать деякі загальновідомі факти біографії Шевченка. Так, опубліковано безліч досліджень щодо захоплення письменника жінками, хоча жодного разу не йдеться про інтимний зв'язок. Не становлять таємниці і відвідування Шевченком петербурзьких борделів, а згодом і обов'язкове у війську "задоволення фізіологічних потреб" у відповідних закладах.

Однак відомо й інше. Ще сучасники звернули увагу на надмірне захоплення Шевченка чорношкірим актором Айрою Олдриджем: були і дружні потиски, й обійми. Шевченко навіть намалював з власної ініціативи його портрет. Та й загалом письменник часто віддавав перевагу чоловічому товариству. Це й зрозуміло, адже з огляду на низьке становище жінки більшість освічених людей того часу були чоловіками. У засланні Шевченко примусово опинився в умовах переважно чоловічого оточення. Сепії того часу засвідчують його зацікавлення оголеною чоловічою натурою: маємо численні зображення напіводягнених товаришів поета, які читають, щось лагодять, відпочивають, значну кількість малюнків із зображенням казахських хлопчаків, також не переобтяжених вбранням, тощо.

Автопортрет Тараса Шевченка, 

виконаний під час експедиції на Аральське море  (1848 - 1849)

Опубл. в альбомі: В. Яцюк. Віч-на-віч із Шевченком:

 Іконографія 1838-1861 років. — К., 2004. — С. 51.

Така прискіплива увага може здатися комусь упередженою, нав'язливою, але всі ці та інші моменти переконують у природності, органічності для Шевченка жіночого "я", яке становило хай і не провідну, проте важливу частину його сексуальності. І не зважати на неї неможливо. Усе це дозволяє говорити про певну хибність поширених нині уявлень, відповідно до яких статева роль індивіду суворо визначена статевими рамками, а будь-який відступ від цього стереотипу оголошується відхиленням, а то й збоченням. Переконані: вже час відмовитись від нетолерантних термінів, слід виробити нові уявлення про сексуальність людини, що певною мірою здійснюється І.С.Коном та іншими. Тоді ми не матимемо такого жорсткого розмежування на гетеро- і гомосексуальну орієнтацію, адже між ними існують проміжні ланки сексуальних зацікавлень, бісексуальність наприклад. Отже, Шевченко, можливо, і не мав гомосексуального досвіду - прямих свідчень цього немає, але притаманність йому жіночого alter ego - безперечна. Саме тому він був чутливим як до жіночої вроди, так і до чоловічої. Попереду - уважний перегляд біографії Шевченка з огляду гендерної проблематики, аналіз його творчості, систематизація й узагальнення відповідних свідчень, хоча вже тепер зрозуміло, що тема гомосексуальності Шевченка вийшла із небуття, і література звільнилася від ще одного табу.

Эротическая графика: Париж, 1945-й

Эротические литографии по изданию:
"Vingt lithographies pour un livre que j'ai lu", Jean Genet, Roland Caillaux, 1945"

Источник: http://bibliotheque-gay.blogspot.com/2010/07/vingt-lithographies-pour-un-livre-que.html

Gay topiс

Как известно, изначально английское прилагательное gay означало "беззаботный", "весёлый", "яркий, театральный". Однако, сейчас смысл этого слова совсем иной. Как же так получилось?
Слово gay стало использоваться для обозначения гомосексуалиста начиная с середины 20 века и из прилагательного превратилось в существительное। Но изменение смысла слова не было совсем неожиданным. Слово "gay" начало приобретать в английском языке сексуальную окраску в конце 17-го века, когда оно использовалось в значении "человек, пристрастившийся к удовольствиям», "предающийся сладострастию". Такое словоупотребление было расширением первоначального значения "беззаботный". Подразумевалось, что беззаботный человек не чувствует себя "связанным моральными ограничениями". В конце 19-го столетия термин "gay life" (буквально: "гей-жизнь", "беззаботная жизнь") был широко используемым в английском языке эвфемизмом для обозначения проституции и других форм внебрачного сексуального поведения, которые воспринимались обществом как аморальные. Но вплоть до середины 20-го столетия человека можно было назвать по-английски "gay" без намёка на его сексуальную ориентацию и без оттенка предрассудков, имея ввиду значение "бабник", "распутник". Новое значение слова было уже хорошо известно и широко применялось к 1960-м годам. А среди современного молодого поколения слово "gay" приобрело ещё одно значение – ерунда, чепуха. Так, во фразе "That’s so gay" ("Такая чушь") "gay" не означает гомосексуалист и может использоваться по отношению к неодушевлённым предметам или отвлечённым понятиям.
В русском языке для обозначения геев было популярно слово голубой. Впервые объяснение происхождения термина было дано в работе корреспондента радио Би-би-си в Нью-Йорке Владимира Козловского "Арго русской гомосексуальной культуры. Материалы к изучению". Автор высказывал предположение о родственности английского термина blueribbon ( "голубая лента"), который в американском тюремном сленге конца XIX – начала ХХ вв. означал пассивного гомосексуалиста, с современным русским сленгизмом. В. Козловский выстраивает следующую логически-временную цепочку: буквально переведенное словосочетание blueribbon проникло каким-то образом в русский тюремный сленг 1920–30-х гг., трансформировавшись там в слово "голубой", а уже оттуда в 1960–70-х гг. перешло, получив широкое распространение в школьно-молодежной среде, в общеупотребительную лексику. И хотя версию приняли в лингвистических кругах, она остаётся спорной. Во-первых, упомянутое английское словосочетание, в предложенном В. Козловским контексте употреблялось крайне редко и ограниченно. Во-вторых, никогда голубой цвет не был цветом педерастии в советской тюрьме. 

Козловскому принадлежит еще одна, фактически абсурдная, версия происхождения слова. Он указывает (ссылаясь на Саймона Карлинского) словосочетание "синий цветок" из написанного в 1906 г. письма С. М. Городецкого А. А. Блоку, относящееся к поэту П. П. Потемкину. "Если имеется в виду, что поэт Потемкин… – гомосексуалист, то, возможно, здесь лежат корни позднейшего термина “голубой”…", пишет В. Козловский, почему-то забывая о своей первоначальной версии с blueribbon. Единичность употребления этого словосочетания и необъяснимость трансформации "синего цветка" в "голубого" позволяют отказаться и от этой версии. Кроме того, здесь остается непонятной связь между обозначением "синего цветка" (символа недостижимого совершенства в немецкой романтической поэзии (Новалис), а затем и у самого А. А. Блока) и собственно гомосексуальностью кого бы то ни было.

Еще более фантастические версии выдвигает известный социолог И.Кон: "…гомосексуальные районы Парижа назывались когда-то "голубыми", а альбом-монография об отражении однополой мужской любви в литературе и изобразительном искусстве называется "L’Amour bleu" (Beurdeley 1977)". По этой логике, русский термин "голубой" вполне мог произойти, например, от названия австралийского гей-журнала "Blue" (что кстати на австралийском сленге означает "рыжий", "не такой как все") или от название хельсинкского гей-клуба "Blue boy" (открытого в 1990-х гг. для привлечения русскоязычных туристов-геев). Вполне понятно, что в данной версии все поставлено с ног на голову. Само по себе слово blue на англо-американском сленге означает "непристойный", "распутный", "развратный" и конечно, иногда может в этом контексте приобретать гомосексуальную коннотацию. То же самое (но в меньшей степени) можно сказать и в отношении французского bleu. Во французском слово bleu также означает новичка в какой-либо организации ( в 19 веке новые солдаты, прибывшие в казарму, были одеты в голубую рубашку, отсюда и происхождение этого значения). Кроме того, Les Bleus (т.е. голубые) – это сборная Франции по футболу, сборная Франции по рэгби и сборная Франции по гандболу. Всё дело в цвете футболок игроков, но вряд ли французы стали бы называть спортсменов именно так, если бы слово "bleu" имело гомосексуальную коннотацию. Кроме того blue и bleu - все-таки обозначение синего цвета, а не голубого (в западноевропейской традиции эти два цвета никак не различаются). Во-вторых, ясно, что крайняя редкость обозначений, связанных с голубым цветом в западной гей-культуре, отнюдь не свидетельствует в пользу версии о заимствовании русским языком этого слова из какого-либо европейского языка. 
В названии же указанного И. Коном альбома, скорее всего имелась ввиду "L’Amour bleu (ciel)" – "Небесная любовь", то есть, восходящее к диалогу Платона "Пир" противопоставление возвышенной (уранической) гомосексуальной любви низменной (пандемонической) гетеросексуальной. 
Поэтому Л. Клейн абсолютно прав, когда пишет, например, о попытке И. Кона возвести русский эвфемизм к устаревшему французскому топониму: " …от старинного ныне забытого названия парижских районов перекинуть мостик к сугубо современной (послевоенной) российской кличке совершенно невозможно". 

Второе издание книги И. С. Кона добавило несколько новых версий этимологии слова: "Может быть, налицо ассоциация с голубоватым, сумеречным цветом луны, которую иногда считали покровительницей мужской любви? Известный русский писатель В. В. Розанов даже назвал свою знаменитую книгу “Люди лунного света”". С этим никто не спорит, но если бы книга В. Розанова называлась "Люди голубого цвета", вопрос был бы давно решен и даже не поднимался. Беда в том, что слово "голубой" вообще не употребляется в упоминаемой книге В. Розанова в данном контексте. "Но эти ассоциации слишком тонкие и интеллигентские, чтобы послужить основой жаргонного наименования", вдруг спохватывается И. Кон, поспешно заканчивая рассмотрение вопроса.
Таким образом, читатель остается в недоумении. Становится непонятно, зачем И. Кону понадобилось выдвигать более чем сомнительную этимологическую версию и тут же ее самому опровергать? 
Не менее интересную версию выдвигает американский исследователь русской гомосексуальной литературы профессор Кевин Мосс. На первых страницах своей книги "Out of the blue", пытаясь объяснить англоязычному читателю ее название (примерно может быть переведено как "Из голубизны…") он говорит о том, что советские гомосексуалисты любили красить свои волосы в голубой цвет, вдохновляясь примером героини известной сказки А. Толстого "Золотой ключик" Мальвины. Это, якобы, и послужило основой появления термина "голубой". В подтверждение своей версии он указывает на то, что Мальвина – одно из самых употребляемых прозвищ среди российских, а до этого – советских гомосексуалов. 
Но если принять во внимание время переложения сказки К. Коллоди А. Толстым – 1936 г., непонятно, почему именно в 1960–70-х гг. (через три десятка лет!) у советских гомосексуалов настолько резко возросла популярность книги А. Толстого, что они стали называть себя в честь цвета волос девочки Мальвины. В действительности, как нам кажется, все происходило как раз наоборот. Именно уже распространившееся в это время (1960–70-е гг.) самоназвание гомосексуалов – "голубые", способствовало среди них, как популярности окраски волос в этот цвет, так и выбору имени Мальвина в качестве прозвища. Насколько эта традиция до сих пор сильна, можно убедиться, прочитав, например, публицистическую статью Дм. Лычева "Путешествие Мальвины с дикими быками".
Обратившийся по складывающейся традиции к тому же вопросу Л. Клейн , начал с указания на эвфемистичность термина. В этом он безусловно прав, но далее высказывается совершенно ошибочное мнение, что эвфемизм должен якобы частично совпадать с оригинальным словом по звучанию. Это абсолютно необязательное условие для эвфемизма и наличие одинакового первого слога "го-" в словах "гомосексуальный" и "голубой" ни о чем не говорит и ни к чему не обязывает. 
В другой своей книге Л. Клейн пошел еще дальше: "…Оно [слово «гомосексуальный»] стало в сталинские годы неприличным и опасным. Его произносили шепотом и неполностью [так в тексте!]: "го…", а дальше делали круглые глаза. Или, маскируя не без иронии: "го… лубой". Возможно, при этом выборе сказалось традиционное обозначение цветов пола в одеянии младенцев: голубой для мальчиков, розовый для девочек".
Эта версия не подкреплена ссылками на какие-либо источники (даже устные!), и главное, совсем не убедительно объясняет, почему эвфемизмом прилагательного "гомосексуальный" было выбрано именно слово "голубой"! Ведь выбор эвфемизма должен объясняться элементарной логикой. Какова все-таки связь между цветовым обозначением гомосексуала (в любом возрасте!) и цветом пеленок, в которые всех мальчиков (вне зависимости от их будущей сексуальной ориентации) пеленали в советских роддомах – Л. Клейн, к сожалению, не поясняет.

Понятно, что само по себе употребление в разговорной речи 1930–50-х гг. слова "гомосексуальный" (если, конечно, оно не относилось к самому Сталину и его ближайшему окружению) не могло быть для произносящих его более "опасным" или "неприличным", чем в предыдущие или последующие эпохи. Если говорить о коллоквиализмах той эпохи, то для них характерна дисфемистичность (т. е. наличие дисфемизмов – более грубых и вульгарных, так называемых обратных, эвфемизмов). Вряд ли в быту, даже при Сталине, люди стеснялись произнести такие дисфемизмы слова "гомосексуальный", как "пидарский", "пидарасный", "пидовский" и т. д. Согласитесь, мало кому понятное (в то время) слово "голубой" выделялось из этого ряда, прежде всего, своей нейтральностью, не говоря уже об отсутствии удовлетворительно объясняемой логической связи с чем-либо, относящимся к гомосексуальности. 
Очевидно, что слово "голубой", как следует из нейтральности (и даже, в определенной степени позитивности) его семантики, могло появиться в русском языке как самоназвание гомосексуалов только тогда, когда гомосексуалы смогли немного оправиться от сталинских репрессий и создать некое закрытое для посторонних сообщество, претендующее на исключительность и элитарность, что в условиях хрущевской "оттепели", возможно, и не было сильным преувеличением. Поэтому появилась необходимость в эвфемизме, который будучи произнесенным, был бы, во-первых, непонятен окружающим по смыслу, а во-вторых, не имел бы пейоративной коннотации. Возможно, наличие первого слога "го-" в слове "голубой" и сыграло какую-то роль в выборе данного эвфемизма для обозначения мужской гомосексуальности, но детерминировать этот факт, как это делает Л. Клейн, всё же не стоит.

Таким образом, все вышесказанное свидетельствует о практической нерешенности вопроса об этимологизации слова "голубой" в русском языке и определенной степени некомпетентности отдельных исследователей из других областей знаний, решивших вдруг заняться этимологическими изысканиями. 
Одной из главных ошибок всех вышеприведенных суждений, является то, что они совершенно игнорируют время появления сленгизма в русском языке. Считая его источниками редкие и окказиональные выражения, появившиеся в начале или середине XX (или даже XIX) в., они не считаются с тем фактом, что первые четко зафиксированные словоупотребления слова "голубой" в значении "гомосексуалист" относятся лишь к 1960–70-м гг.
Известный ученый-международник В. Похлебкин даже считал в своем (выдержавшем три издания) словаре временем появления термина в русском языке 1980-е гг., что безусловно не соответствует действительности. Термин в это время лишь "вышел из подполья" в связи с проводившейся в бывшем Советском Союзе политикой гласности, а не появился на свет. Тот факт, что сам В. Похлебкин узнал о гомосексуальной коннотации слова "голубой" лишь в конце 1980-х гг., отнюдь не означает, что до этого момента такой коннотации не существовало. 
Ареал первоначального распространения термина был очень узким и ограничивался гомосексуальной субкультурой центра Москвы, то есть рамками так называемой "штриховой элиты" – сообщества гомосексуалистов, группирующегося в сквере перед Большим театром. 

По мнению М. Пашкова, чья статья и лежит в основе данного поста, в этой среде и следует, как мы полагаем, искать корни слова. Первоначальной формой было существительное "голубь" (также как и общеупотребительное значение слова "голубой" (т. е. "имеющий цвет отлива оперения голубя") произошло, по мнению многих этимологов, от слова "голубь", хотя, справедливости ради, можно заметить, что некоторые исследователи имеют и противоположную точку зрения (см. подробнее у М. Фасмера). 
Постоянные посетители уже упомянутого скверика у Большого театра часто назывались не только "голубями", но "голубками", "голубарями" и даже "голубцами", а позже и сам скверик (именовавшийся также "Штрихом", как предполагается, от формы немецкого глагола streichen – ходить, гулять) получил название "голубятня" или "голубика". 
Чем же можно объяснить выбор для названия советских гомосексуалистов такого вида птицы, который не более и не менее других видов склонен к гомосексуальному поведению? Прежде всего, если исходить из значения слова "голуби" именно как собирательного самоназвания гомосексуалистов, понятно, что его смысл апеллирует к тем качествам, приписываемым голубям, которые в наибольшей степени импонируют самим гомосексуалистам: нежности, ласковости, готовности к самопожертвованию, миролюбивости и т. д. 

С другой стороны, поставленный примерно в то же самое время (октябрь 1961 г.) здесь, на тогдашней площади Свердлова (ныне – Театральная) внушительный памятник Карлу Марксу стал излюбленным местом скопления столичных голубей, что могло навести на мысль о сходстве с гомосексуалистами, также избравшими это место для своих встреч. И третья, самая обидная для завсегдатаев "Штриха" версия заключается в том, что по количеству оставляемых после себя бытовых отходов на месте свиданий, гомосексуалисты недалеко ушли от голубей, гадящих примерно в том же месте. 
Безусловно, со временем значение слова претерпело определенную трансформацию, связанную с его постепенным распространением во времени и в пространстве. Например, в тюремном жаргоне оно приобрело коннотацию – "пассивный или молодой гомосексуалист". В более просвещенных, интеллигентских кругах, голубой цвет стал считаться вариацией "небесного" цвета, восходящего к имени Афродиты Урании, как покровительнице небесной (т.е. гомосексуальной) любви (о чем мы уже упоминалось). В кругах претендующей на некий аристократизм гомосексуальной "элиты" значение термина сразу же связали с устойчивым выражением русского языка "голубая кровь" и т. д.
По видимому, ласкательные обращения к мужчине "голубь", "голубок" и "голубчик" также оказали косвенное влияние на появление эвфемизма, но так как они выражали, прежде всего, наличие у объекта обращения уже упомянутых положительных черт характера, якобы присущих голубям, и явно устарели к 1960-м гг., они не могли трансформироваться сами по себе в слово "голубой" с гомосексуальной коннотацией.
Радикальное расширение границ узуса слова произошло в годы перестройки и демократизации в СССР – конце 1980-х – начале 1990-х. Именно перестройка и гласность положили начало триумфальному шествию некогда малоупотребительного эвфемизма по всей стране. 
Кроме всего прочего, широкое распространение термина привело к тому, что ранее нейтрально воспринимающиеся словосочетания, в состав которых входило прилагательное "голубой" (особенно в значениях "идеализированный", "идеальный", "приукрашенный", "связанный с мечтами" и т. д.) стали восприниматься исключительно с гомосексуальной окраской. Например, "Голубой щенок" (название мультфильма), "Голубой вагон" (популярная детская песенка), "Голубая дивизия" (название подразделения румынской армии во время II-й мировой войны), "Голубой огонек" (некогда популярная телепередача) и т. д. Позитивного в этом явлении мало, но упрекать гомосексуалистов в широком распространении эвфемизма конечно же нельзя. Это сделали не они, а вполне гетеросексуальные носители языка, которые избегая произносить и писать слово "гомосексуал(ист)", а в последнее время "гей", в значительной мере способствовали их повсеместной замене на эвфемистическое "голубой". Постепенное расширение сферы распространения эвфемизма привело к появлению в лексике гей-сообщества параэвфемизмов "синий" и "светло-синий", выступающих в речи уже как эвфемизмы слова "голубой".



Не менее интересные нюансы можно выявить, если проанализировать значение исследуемого слова с позиций его взаимодействия с англо-американским гей-сленгом. В. Козловский в своем исследовании говорит о некотором влиянии английского языка на русский гомосексуальный жаргон, но не раскрывает существенные особенности такого влияния. Здесь нужно учитывать следующие реалии. Для общения между собой в присутствии посторонних, гомосексуалистам, особенно советским, в эпоху позднего сталинизма и начала хрущевской "оттепели" было необходимо пользоваться условными знаками, символами и языком, которые были бы непонятны для окружающих. И при этом большую роль играло именно знание английского языка. Тесное общение с иностранцами, связанное с расцветом фарцовки, способствовало изучению английского не только в среде гомосексуальной "элиты" столицы, но и, если можно так выразиться, у "рядовых" гомосексуалистов, не причисляющих себя к элитарной прослойке.

Такие слова как gay, cute, sixty-nine, straight и т. д. пришли в русский гомосексуальный (и не только) сленг именно благодаря вышеуказанным явлениям. Одним из этих слов было callboy, что на англо-американском сленге означает "мальчика по вызову", "мужчину-проститутку". Читателю нетрудно заметить разительное фонетическое сходство слова со знакомым нам термином "голубой". Таким образом, для непосвященных произношение вместо русского слова, похожего по звучанию и даже по смыслу англоязычного слова было довольно загадочным, но для владеющего английским языком и знакомого с гомосексуальным жаргоном истинное значение этого термина не представляло никакой тайны.
Еще один пример можно привести, если обратиться к производному сленгизму "голубоватый" – в значении "гомосексуальный в незначительной степени", "бисексуальный". Явное созвучие со словом "гееватый" (от англ. gay и русского уменьшительного суффикса -еват) с синонимичным значением, привело к тому, что для выяснения степени гомосексуальности потенциального партнера гомосексуалы стали использовать выражение "Песнь о Гайавате?", объединяя таким образом оба слова в один фразеологизм, стилистически усиливаемый аллюзией на известное произведение Г. У. Лонгфелло.
В заключение отметим также, что в настоящее время термин goluboy (в английской транскрипции) приобрел неожиданную популярность в Австралии (особенно в Сиднее), что связано с наличием одновременно и крупной русскоязычной общины в стране и городе, и довольно значительного гей-сообщества. Австралийцы воспринимают русский термин goluboy как искаженное английское gal-boy – "мальчик-девочка" (здесь простонародное gal = girl), т. е. «женоподобный гомосексуал» и применяют его в этом значении.

Текст: по материалам статьи М. Пашкова "Об этимологии слова "голубой" в гомосексуальной коннотации, или почему российских геев называют "голубыми"?"
http://coollingua.blogspot.com/2010/05/gay-topic.html

«Доверяй и надевай!»

Некоммерческая организация Фонд «Центр социального развития и информации» запустил проект "LaSky".
Проект направлен на профилактику ВИЧ/СПИДа и других инфекций передающихся половым путем среди мужчин, практикующих секс с мужчинами. 
В интернете проект анонсирован двумя роликами, снятыми АНО "Лаборатория социальной рекламы". Кампания называется "Доверяй и надевай!" и проходит под слоганом Trust the condom.

"Пидарасия": прикольная гомофобная песенка

DiK "Подруга": премьера клипа

Жми на ссылку:
http://www.liveinternet.ru/users/gay-bright-forum/post196557577/

FontaineLong

It's time.

PAG - A Fragrance For All Creatures

Jonny McGovern "Dickmatized"

Солодійство: "горобця драти" й "гусака ганяти"

Джерело: http://mykola-makhnii.blogspot.com/2010/07/blog-post_17.html

Для означення автосексуальних дій паралельно співіснують та інколи кривосвідчать десятки термінів й ідіом. Солітарна сексуальна поведінка досі оточена певними заборонами й забобонами. Адже з-поміж усіх занять, продиктованих людською природою, солодійство (сексуальне самозадоволення) вважається чи не найбільш ганебним.

Мабуть, щодо жодного іншого явища, яке належить до сфери компетенції статевої етики людини, не існує стільки суперечливих та взаємовиключних тверджень і постав, як щодо явища мастурбації: від сором’язливого замовчування і табуювання – до відвертого пропагування, від зараховування до найважчих моральних провин – до заохочування, від ствердження надзвичайної шкідливості для здоров’я до переконувань про необхідність мастурбації для фізіологічно здорового життя та розвитку.

Давні греки називали акт мастурбації словом “малакія”, євреї – онанізмом (імітація жеста Онана), у слов’ян подібна дія називалася “рукоблудієм” або “стегноблудієм”.

Греки говорили: “обслуговує себе рукою, як Ганімед”, або “співає весільну пісню рукою”, або “одружується без дружини”, або “змагається рукою з Афродітою”.

Сучасним українсько-російським “синонімом” слова “мастурбація”, а точніше похідним від нього дієсловом “мастурбувати” – є слово “дрочити”. Слово зазвичай використовується у ненормативній лексиці. Частіше серед чоловіків. Як засуджувана чоловічою громадською думкою дія. Або як образа. Іноді як еквівалент одноманітних дій, що часто повторюються.

Ще кажуть – “ганяти гусака”, “душити одноокого змія”, гра “п’ятеро на одного”, гурток “умілі руки”, “в кулачок”, “кишеньковий біль-ярд”, “ганяти кулі”, “ганяти лисого” та ін. Усі ці ідіоми скеровані до пеніса versus яєчок. Розповсюджені вони в шкільному, підлітковому арго.

А ось сучасний український прозаїк Влад Соколенко у своєму романі “Земля е(о)ерогенна” досить поетично передає читачу певне зачарування першим досвідом підліткового солодійства:

“…Наше маленьке вимощене ліжко серед літньої ночі. Ми засинаємо голими під тьохкання солов’їв. Ми тулимося одне до одного, мов сліпі котята. Ми не знаємо: підсвідомо йде фіксування інформації. То досвід. То велика дорога у Кінець, до якого треба дожити: твердість стегон, м’язистість черева, слаба відчуттєвість губ, неприлаштованість прутня, який ніби сліпим оком шукає таїни вдоволення (і що це за диво!), але його (дива) немає. Лише вправні завчені рухи пальців на голівці прутня, що вже починає сміливо виглядати у світ. Він (точніше, прутник) уже може побороти комаря чи мураху. Він уже живе законами прутня мужчини, але ще снить цими законами, залишаючи на стегнах перші краплини мужської звитяги. Потім я пам’ятатиму Конта Мужчиною: чорне плесо навколо прутня. Прутень, мов цар серед лісу. Стегна стрункі, сідниці хвилясті, зліплені в два кавуни. Плечі широкі. Руки трохи заслабкі м’язами, але не настільки, щоб не видаватися сильним мужчиною. Дорослими ми вже разом не видобували втіхи з прутнів. Це минулося, як дитяча забава, але відчуття теплої літньої ночі, краплі першосолоду на стегнах, тепле згорнення тіл, шукання прутневого спокою на вигинах тіла і його незнаходження – усе це підсвідома фіксація чогось більшого, ніж я про це розповідаю.” 

Те, що більшість підліткових автосексуальних ідіом мають маскуліний характер (при майже повній відсутності фемінних), можна пояснити тим, що у підлітковому віці відсоток мастурбуючих юнаків вищий, ніж мастурбуючих дівчат.

На думку деяких психоаналітиків, той факт, що чоловіча частина людства мастурбує незрівнянно більше, ніж жіноча, є підмурівком усіх патріархальних цінностей, а водночас – і нерівності між чоловіком і жінкою.

Часто-густо зовнішні оціночні стереотипи стосовно мастурбації цілковито лицемірні і помилкові. Подивимося на солодійство як на метафору, що пронизує український фольклор, народний жаргон.

Що робити, коли “нема дівчини коло бока”, а козаку “захотілося зеленого часнику”? Старі діди радили: “Напийся води холодної, пожуй м’яти зеленої – дівчину забудеш”. А якщо ні м’ята, ні вода не допомогли? То і йшов він гуляти “до вітру” “сіяти пшениченьку”: 

Гей, із-за гори та буйний вітер віє,

Там козаченько пшениченьку сіє,

Гей, молоденький пшениченьку сіє. 

Буйний вітер тут відтворює прояв чоловічої жаги, “козацька пшениця” – зерня, яке сіють лише “на печі”.

Як зазначає дослідник української етносексології Олександр Виженко, для цнотливцiв-цiнителiв української культури еротичне трактування деяких народних пiсень видається неприйнятним. Примiром, знана усiм пiсня, яку часто виконують хоровi колективи, яку Гулак-Артемовський включив до опери “Запорожець за Дунаєм” i яку ми спiваємо вiками, не розумiючи, про що йдеться: “Ой на дубi, на вершечку, там посiяв козак гречку, налетiла шура-бура, козаковi гречку здула. Анi гречки, нi полови, нi дiвчини-чорноброви, сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю”, – не що iнше, як розповiдь про козака, який не має жiнки, а ярова сила в ньому так буяє, що вiн змушений вдатися до акту солодiйства .

Від такої сівби, свідчить пісня, не буде “ані гречки, ні оброку, ні полови”. Явний натяк на марне сім’явиверження. Інша річ, коли козак робить ту саму “сівбу” не від самоти, а з коханою подругою: 

Там на дубі, на вершечку.

Там посіяв козак гречку.

Чорна гречка, білі крупи –

Держімося, серце, вкупі. 

Ще казали в народі про солодійство: “Кому корову доїти, а йому бугая дрочити”. Як відомо, інтерес до онанізму найчастіше з’являється у підлітковий період, коли у хлопчиків відбувається гормональна перебудова організму і виникає підвищена статева потреба (так звана підліткова гіперсексуальність). Щоб хлопчаки не займалися мастурбацією, дорослі їх напучували: “Як будете “горобця драти”, долоні волохатими стануть”.

Тих же, хто таки займався онанізмом, дражнили: 

Сидить Грицько на припічку,

Прип’яв собі на ниточку:

З китичкою ся забавляє,

За ниточку потягає.   

Або: 

З Василем зростало,

З Василем тріпало,

З Василем кохалося,

В руці колихалося! 

Свідчення про жіноче солодійство теж зустрічаємо в українському фольклорі.

“Добре дівці спати, як має з ким грати” – каже народне прислів’я. А як немає з ким пограти, а, за влучним народнім виразом, “свербить в одному місці”, і бажання потішити гніздечко, що так зручно прилаштувалося поміж стегон, зростає, що робити? В одній з пісень відповідь дівчині на це запитання дає сама мати: 

– “Ой, мамко, мамочко,

Свербить моя ямочка”,

– “Шугай, доню, пальцями,

Поки не прийде з яйцями.” 

Друга пісня про жіноче солодійство, як це здебільшого буває, – суцільна алегорія: 

Ой на горі, серденько, на валу,

Там варила дівчина лободу

Та й послала козаченька по воду.

Ні козаченька, ні води,

Та скипіла лободонька без води. 

Лобода у народній уяві – символ самовтіхи. В лободу ходили “забувати біду”: “Як пішла я в лободу, то й забула всю біду”. У цьому випадку дівчина варить лободу на горі (горішній світ – світ почуттів), варить, щоб втамувати жіночий голод. Немає ні козака, ні води, а лободонька скипіла.

Свідчення про те, що українські жінки могли використовувати під час солодійства автоеротичні знаряддя, знаходимо у коломийці: 

Кукурудзи, кукурудзи,

Ккукурудзи дайте.

Кукурудза не поможе.

Козака шукайте! 

Як бачимо, сама лексика, народна метафорика передавала іронічно-сороміцьке ставлення до подібної сексуальної практики. “Національна фалічна свідомість” закликала українців шукати втіху безпосередньо у людському коханні.

Фаллоцентризм у геев и натуралов

Если можно говорить об особой гомосексуальной эстетике мужского тела, ее специфика состоит не в конкретных чертах и предпочтениях (они могут быть разными), а в том, что это тело должно быть одновременно действующим и чувствующим. Голубая субкультура чрезвычайно чувствительна ко всем знакам и символам маскулинности. Однако геевский фаллоцентризм, проявляющийся, в частности, в гипертрофированной озабоченности "размерами", несколько отличен от гетеросексуального. 

Для гомосексуала член, свой или чужой, - не столько отвлеченный символ власти и могущества (фаллос), сколько реальный инструмент наслаждения (пенис), причем как в активной, так и в пассивной, рецептивной форме. Как во всех мужских отношениях, здесь присутствует мотив власти одного мужчины над другим, но эта власть заключается прежде всего в том, чтобы иметь возможность доставить - или не доставить - другому мужчине удовольствие. 

Геевская голубая мечта - не фаллос, а пенис фаллических размеров, которому соответствует второй локус (лат. - место, центр) контроля и удовольствия - анус. Дело не столько в анатомии и физиологии (что куда совать), сколько в психологии (что при этом переживается). 
Гей - "носитель" пениса, но одновременно и его реципиент, он хочет не только "брать" как мужчина, но и "отдаваться" как женщина. На мужское тело, свое или чужое, он смотрит одновременно (или попеременно) снаружи и изнутри, сверху и снизу. Анальная интромиссия переживается как добровольная передача Другому власти над собой, позволение ему войти в самые интимные, священные, закрытые глубины своего тела и своего Я. "Оживляя" фаллос, гомоэротическое воображение создает модель мужского тела как чувствующего и ранимого, и эти "немужские" переживания оказываются приятными. 

Пост-гей и конец квир-культуры

«Квир» в переводе с английского языка означает «странный», «необычный», «чудной». Но что странного сейчас в гей-культуре? Оказывается, что не так уж и много...

Сейчас много говорят и пишут о «моде на геев и квир-культуру»? По мнению доктора Дж. Николаси, гей-культура использовала для своего утверждения два больших ресурса: борьба за гражданские права (право быть собой!) и движение за сексуальную свободу (в рамках которого приходит в упадок традиция гетеросексуальности, а граница между полами и возрастами стирается). При этом геи превратились в политически защищенную и экономически независимую группу. В обществе потребления такая целевая группа, конечно же, находит признание (в первую очередь со стороны рынка). Таким образом, гей-культура превращается в ходовой товар, начинает культивироваться и тиражироваться. Но кроме материального успокоения эти роскошные изделия ассоциируют гей-идентичность с экономическим успехом: «Гей-жизнь — это хорошая жизнь». Благодаря оправданию, которое гей-идентичность находит сегодня у либерального образования в сфере искусства, она легко входит в обиход мира деконструктивизма. 

Мишель Фуко в «Истории сексуальности» предложил теорию социальной конструкции: под сексуальностью понимается не «естественное» и непосредственное проявление, а некая культурная модель, содержание которой существенно меняется в зависимости от времени и места. Сейчас квир-культура и гомосексуальность переживают существенное изменение своего статуса. Как нам представляется, тотальность современной культуры, тотальность сексуальности вторгается в квир-культуру, подчиняет своим правилам и законам. Происходит взаимная притирка гомо- и гетерокультур. Для того, чтобы хоть как-то проанализировать этот процесс нужно рассмотреть его во времени. 
Применительно к европейскому культурному ареалу я выделяю шесть стадий:

1. ...- до середины XIX в.— нарушение идентичности — гей-сообщество осознает свою инаковость, но это еще только скрытые процессы, о которых не говорят и не пишут;

2. конец XIX-начало XX вв. — сравнение идентичности — открывается эпоха осознания гомосексуальности как значимого социального явления, возникает дискурс гомосексуальности;

3. 1920-1940е — терпимость к идентичности — квир-культура начинает формироваться как маргинальная, подавляемая большинством;

4. 1950-60-е годы — принятие идентичности — гей-сообщества формируют свою собственную уникальную субкультуру;

5. 1970-80-е годы — «гордость за собственную идентичность» — самый романтичный период, эпоха борьбы за равенство и признание;

конец 1980х — «синтез идентичности» — достижение некой гармонии/равновесного состояния, между квир-культурой и гетеро-сообществом. Здесь можно говорить о взаимной адаптации гомосексуалов и гетеросексуалов.

Итак, отмечает Харрис, гей-журналы постепенно отказались от скрытости и эвфемизмов, а взамен поместили некий «утопический образ субкультуры пост-гей освобождения», в котором никто не испуган, не болен и не отвратителен. Эстетизм «высокого гей-стиля», который когда-то имел цель, сейчас превратился в бессмысленную пародию на самого себя. Через частные объявления (их автор прослеживает на протяжении более пяти десятилетий) когда-то одинокие гомосексуальные мужчины искали дружбу или просто секс; сейчас их отношения стали «гетеросексуализированными», полными слащавых любовных признаний и недостижимых романтических идеалов. Причина этого в том, говорит Харрис, что, достигнув социального признания, гомосексуалы тут же попали в категорию привлекательных потребителей. Они восприимчивы, зарабатывают выше среднего, и, зачастую не имея детей, обладают достаточными свободными средствами, которые не прочь потратить. Впустив коммерцию в свою жизнь, геи позволили ей установить себе те же идеалы, что и для всех остальных. Но на этой стадии гей как бы «мельчает», он уходит с арены «всемирно исторического прогресса», погружаясь в рутину удовлетворения своих мелких бытовых желаний и потребностей. Это своего рода декоративное растение, необходимое любой корпорации, если она хочет прослыть модернистской и толерантной. Конец эпохи борьбы за признание порождает новое поколение гомосексуалов, их новую разновидность: постгеи.

Пост-гей — понятие, применимое к гомосексуалам, относящимся к своей гомосексуальности спокойно и естественно, редко испытывающим общественную дискриминацию, и обычно имеющим окружение, которое относится к гомосексуальности толерантно. Пост-геи не считают сексуальную ориентацию определяющей характеристикой своей идентичности, и для которых стадия борьбы уже позади и можно двигаться дальше..

Таким образом, граница между «мы» и «они», свойственная стадии «гордости за собственную идентичность» становится зыбкой и нечеткой. Гомоидентичность теперь не требует жесткого противопоставления себя окружению. Наоборот, поощряется органическое сочетание и синтез идентичностей. Гомофундаментализм не в моде! И в рейтинге ответов на вопрос «Кто ты?» — сексуальная ориентация уступает место другим идентичностям (Я человек, мужчина, юрист........гей....).

Появилось понятие и псевдогей — фактическая калька пост-гея в мире гетеросексуалов (калька и защитная реакция одновременно). Псевдо-гей — гетеросексуал, принимающий внешние атрибуты квир-культуры в силу давления окружения, в силу моды или желания отличаться от других.

Текст: Герман Дойч

http://labrys.ru/post-gay-post-kvir